Из бесед Ричарда Зельтцера с Марией Орбелиани. Отрывок одиннадцатый

Переклад: Олеся Манько

Попередня частина

Зельцер – Це було чудове село  для полювання. Я пам’ятаю  Тургенєв написав  «Записки мисливця» про середовище поблизу Орла, и одна історія була про місцевість поблизу Лебедяні.

Орбеліані – Це інша Лебедянь, яка розташована  біля Орла. Лебедин – невеличке містечко нашого повіту. Провінція або «губернія»  була поділена  на менші  частини, і Луціковка належала швидше не до Сум, а до Лебедина. Лебедин знаходився дуже далеко. Іноді у справах, можливо для отримання пенсії, моя мама змушена була їхати туди. Вона отримувала пенсію мого батька. І я гадаю, що вона отримувала пенсію навіть під час революції, коли вони не відібрали пенсії. Луціковка була втрачена, але моя мама  все одно продовжувала отримувати пенсію, тому що мій батько був командиром полку, який був розташований  там у цьому невеличкому місті Лебедин. Але інакше нам нічого було робити  у Лебедині. Якщо нам потрібно було купити щось, необхідно  було їхати до Сум, що також було великою відстанню для коней — 40 кілометрів. Суми були великим містом центром цукрової промисловості Харитоненка. Цей Харитоненко був простим селянином, який став міліонером завдяки рафінадному заводові,  на якому виробляють цукор. Він володів великими ділянками землі недалеко від нас і вирощував буряки — цукрові буряки. Це був не червоний, який вони подавали на стіл, а білий, трохи рожевий. Харитоненко мав декілька рафінадних заводів, які розташовувались недалеко від нас. Селянки отримували  гарний прибуток. Вони ходили знищувати бур’ян, який в іншому випадку задушив б цю маленьку рослину. Усі жінки з Луциківки, Марковки та інших прилеглих сіл мали гарний заробіток від цих полів Харитоненка. Там було поле за полем, на яких вирощували буряки. Але йому доводилося змінювати культуру; отже він змінював буряки на пшеницю, кукурудзу та інші зернові.

Зельцер – У Луциківці росла пшениця?

Орбеліані – Луциківка була селом. Це була гора (малюнок)  ось тут стояв цей  будинок, а  тут були рослини і парк  у верхів’ї  річки. У цій частині Луциківки знаходився  маєток. Але тут знаходилося село — велике село: тисяча. З довгою вулицею і церквою.

Зельцер – Як називалася річка, яка протікала у цьому селі?

Орбеліані – Сула. Ця був початок,  джерело річки,  однієї з приток  Дніпра. Дніпро має три притоки: Сула, Хорол та Псел. Київ стоїть на Дніпрі. Дніпро впадає у Чорне море. Знамениті козаки були тут.  Ви читали коли-небудь  роман  Тарас  Бульба?  Він був тут. Тут була Одеса.

Зельцер – Чи вирощувалось що-небудь у маєтку у Луциківці?

Орбеліані – Це був дуже великий маєток. Сула протікала тут, а з цього боку обробляли поле Харитоненка, після смерті моєї мами. Як вам пояснити?  Першим власником  великого шматка землі з одного боку  річки Сула, а з іншого боку великого шматка чорнозему  був гвардійський офіцер, який після служби оженився у маєтку з Пані Альбранд . Його ім’я було  Платон  Іванович Куріс. Це великий маєток без будь-яких будинків, без нічого, який він купив. Потім він збудував будинок і всі інші будівлі. Він приїхав туди і був фанатом Французької революції. Він довгий час  жив у Франції, і цей будинок (не той, який я вам показувала раніше, а той який пізніше було зруйновано) він збудував з необпаленої цегли. Все виглядало фантастично – щось схоже на Тріанон у Версалі; і він обсадив цілий краєвид прекрасним садом, де було прокладено прямі алеї. А позаду були дерева, частина лісу, який там до нього. Це був дуже великий парк з кленами і дубами. Потім там знаходилася прекрасна будівля з садом  з прямими алеями, а за ними знаходився дуже великий  парк, де  я дівчинкою гуляла після обіду з моєю гувернанткою. Потім він одружився з Пані  Альбранд.  Потім Альбранд, сім’я Альбрандів були  французькими імігрантами, які поїхали з Франції разом з Дюком де Рішельє, не кардиналом, а засновником міста Одеси.  Вони  оселилися на узбережжі Чорного моря. Сім’я Альбранд володіли великими територіями, які вони купили, я думаю, за часів правління Катерини Великої, можливо пізніше.

Тепер Пан Альбранд мав багато дітей – мені здається приблизно  семеро. Він був дуже багатим, мав овець та торговий флот. Один з його синів був батьком моєї мами. Цей син був інженером і був залучений до будівництва Военно-Грузинской дороги (Військової Грузинської дороги) між Грузією та Росією. Там він зазнав нападу від, як кажуть, «злодіїв», але я вважаю, що можливо це були люди, які ненавиділи російське панування. Вони вбили його і його дружину (мою бабусю). Троє дітей залишилися живими – один хлопчик і дві дівчинки. Одну з цих дівчаток взяла до себе багата тітка Альбранд, яка раніше вийшла заміж за Платона Івановича Куріса і мешкала у Луциківці. Її взяла до себе тітка, яка найняла для неї гувернантку Мадам де Ля Ву. І коли моя мама одружувалася, її тітка дала їй посаг.

Далі буде.

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: