Из бесед Ричарда Зельтцера с Марией Орбелиани. Отрывок десятый

Переклад: Олеся Манько

Попередня частина

Неділя, 4 червня 1973 року, аудіо запис 1

Орбеліані – des course, comment dit-on «des courses»? Il fallait prendre des obstacles.

Зельцер – «Біг з перешкодами» англійською мовою. І трьома були Павло …?

Орбеліані – Так, у Петрограді мій брат був дуже відомий як вершник. Вони усі знали його.

Зельцер – А трьома великими вершниками були…..?

Орбеліані – Мій брат мав коней. Він купував і продавав. Він мав трохи грошей, але небагато, від моєї мами; і ця [торгівля кіньми] була прибутком для нього. Він був гарним вершником, амбіційним чоловіком, і коли він хотів чогось добитися,  він докладав усіх зусиль і був нагороджений за це. Він давав мені уроки. Це було дуже кумедно. Літо, — я думаю, це був серпень, — він провів у селі, потім він вирішив навчити мене їздити верхи. Я  їздила по селу – моя мама була в візку, а я з кучером позаду неї; але мій брат захотів перевчити мене. Отже, було місце, де було складено у стоги кукурудзяне лушпиння висотою з величезні будівлі перед тим, як вони починали «balchir» («бар’єр» ?), зерно, и він стояв там і навчав мене їздити верхи у квадраті,  потім перетинати у квадраті, потім  перетинати і розвертатися; він навчав мене усьому цьому для того, щоб я з’явилася у Царському селі і прийняла участь у змаганнях з перешкодами на конях серед жінок. Впродовж зими я навчалися завдяки йому  навіть стрибати  через бар’єри. А потім було шоу і гарні жінки у чудових амазонських чорному та червоному вбранні. Ми з’явилися на ньому. Але він зупинив мене, «Не спускайся  вниз!» «Щось  сталося?» «Ні», він сказав, «я боюся, що щось може статися» Він не хотів, щоб я виступала. Там справді були  дуже гарні вершниці, але він не був настільки впевненим у мені.  Він був упевнений, що я впаду.

Зельцер – Я чув,що ваш брат був прекрасним вершником.

Орбеліані – Він був ідеальним вершником. Наприклад, одного разу він  перед закінченням своєї відпустки поїхав з Люциківки верхи на своєму арабському жеребці на прізвисько Медуза. Він поїхав на захід. Згодом він  написав, що  отримав приз за  приїзд до Києва il a franche le passages, він приїхав до Києва за дуже короткий проміжок часу не натерши спину свого коня.

Зельцер – Не натерши спину коня?

Орбеліані – Це  дуже важливо, тому що це відбувається  під час довготривалої поїзди верхи и може призвести до пошкодження крупу коня. Він подолав цей великий шлях не завдавши болю коню.

Зельцер – Це була подорож від Люціківки до Києва.

Орбеліані – Так. Пізніше він здійснив ще одну велику подорож, яка розпочалася у Царському селі. Він дуже пишався нею. Він приїхав, уїхав і знову повернувся  за дуже короткий проміжок часу: коротший ніж завжди, і кінь був у гарному стані.

Зельцер – Це схоже на той раз у Абіссінії, коли він подолав дуже велику відстань  за дуже короткий термін.

Орбеліані – Так, коли вони висаджувались, він перетнув, я думаю, Сомалійську пустелю, а там була жахлива спека. Він також перетнув її у коротший, ніж зазвичай термін на верблюді, а не на коні. Він ніколи раніше не керував верблюдом. Рухатися на ньому було дуже незручно, але він змусив себе. Він мав дуже велику силу волі. Усе чого він хотів, усе, що йому було потрібно  опанувати, він опановував докладаючи зусиль. Але він завжди був безкорисливий, не думав про гроші. Тільки про те, що йому було необхідно у той момент згідно його спеціальності — знання про коней.

Зельцер – Чи робив він подібні речі у Луциковці, коли був дитиною?

Орбеліані – У дитинстві у нас був один собака, про якого я вам писала – Усман. Усман був дуже злий собакою. Він  ніколи ні до кого не наближався і завжди був похмурим Але мій узяв його і зробив його своїм слугою. Він йшов до ноги (рос. — k noge); він вставав; він підходив; і на протязі усієї прогулянки йшов біля ноги свого господаря і визнавав його, як господаря.

Був іще один пес чистокровної мисливської породи – Рябчик. Бідний Рябчик був гарною мисливською собакою, але йому не дозволяли виходити. Він  завжди був замкнений у кімнаті, за винятком коротких прогулянок. Він був такою бідолашною твариною.

Мій брат знав, як змусити тварин служити собі. Але я ніколи не бачила, щоб люди знаходились під його тиском.

Цей бідний Рябчик був завзятим мисливцем і міг близько підходити до пташок і диких качок.

У мого брата була особливий  маленький візок, який називався «Лінійка», що означає  «ruler», [лінійка для вимірювання речей]. У лінійці були кучер Михайлович, також похмурий чоловік, потім мисливець, потім він сам. І вони їздили з місця до місця, де, як вони чули, були дикі качки, дикі гуси; усе на що він полював. Це приносило йому велике задоволення.  Але іноді він зникав на декілька днів або навіть тижнів. Якщо ми чули віддалений звук «брр», це був звук старої Лінійки. Вона створювала специфічний шум, і це був саме він. Він  був дуже приязний  до цих Михайловича, Василька та Гришка — кучери були його найкращими друзями. Вони обмінювалися посмішками, веселощами та враженнями про те, що вони  зробили. Мій брат був дуже приязним з простими людьми, з  селянами.

Наступна частина

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: