Из бесед Ричарда Зельтцера с Марией Орбелиани. Отрывок девятый

Переклад: Олеся Манько

Попередня частина

Орбеліані – Ні. Я була дуже  розлючена, але що можна було зробити? Нічого не можна змінити стосовно цих подій. Я сподівалася, що все буде гаразд. Він  був великим другом селян. Вони завжди любили його. Під час  революції і після неї, як розповідають, коли він служив у місцевій церкві, церква була заповнена вщерть. Можливо, більшовики не  любили  його, тому що він мав  релігійний вплив, і вони знищили його. Можливо. Я не знаю. Це моє особисте припущення. Але Пан Кацнельсон сказав, що це були злодії, злодії думали, що він був багатий. Я в це не вірю.   Я думаю, їм не подобався його релігійний вплив, і вони доклали зусиль, щоб знищити його. Судячи з того, що я чула вони не заарештували його, тому що він був надзвичайно демократичний, у справжньому і найкращому сенсі цього слова. Він любив рядових солдатів. Він любив чисті серця. Він казав: «я люблю простих людей». Він не любив ускладнень. Йому завжди  подобалась чиста правда.

Зельцер – Це дивно, якщо зважити на те середовище, в якому він перебував, коли був у Петербурзі, зі своїм полком.

Орбеліані – Чому? У Петербурзі було повно народу, маса простого народу. Він  не був революціонером, але він був справжнім, щирим демократом. Він вважав людей нижчого рангу рівними до себе. Він зовсім не вважав, що він був вищім, а вони були менші за нього. Усі рівні. Усі раби Божі, піддані Бога. Ніхто не може сказати, що цей вищий, а цей нижчий. Він не вважав абіссінців нижчими за себе.

Зельцер – Так,  це одна з речей у його книзі, яка здивувала мене.

Орбеліані – І це ставлення до усіх людей завойовувало серця. Я так думаю.

Зельцер – Як ви думаєте, у нього було та саме ставлення, коли він перебував у Маньчжурії? Коли він був у Абіссінії він з великою повагою ставився до культури і до людей і дуже цікавився ними. Мені цікаво, чи так само він ставився до культури  Китаю та Японії, коли перебував там.

Орбеліані – Я не можу цього сказати. Він не мав часу на це. Спочатку  була війна, після війни у Маньчжурії він подав у відставку. Чому він подав у відставку – я чула, що  коли він  був у Маньчжурії він пішов зі своєю шаблею на двобій з Маньчжурським солдатом. Він убив солдата, і солдат упав на нього; і вся його кров вкрила обличчя мого брата. Це справило на мого брата таке відчутне враження, що, як я чула, він не міг декілька днів їсти м’ясо – усе на смак було наче кров. Він вважав себе злочинцем, вбивцею. На війні він вбивав багатьох людей, але не мав такого відчуття. У цей раз він відчув, що скоїв жахливий злочин, вбивши солдата. Я чула це від його друга, якого я знала, якого я зустрічала в Полтаві під час революції. Він сказав мені, що мій брат запитував його: «Скількох людей вбила ця шабля? Скільки голів вона відрізала?». Він був дуже засмучений, він відвернувся і заплакав. Я ніколи не бачила, як він плаче, але його друг сказав, що він плакав.

Зельцер – Хто був той чоловік, якого ви зустріли у Полтаві?

Орбеліані – Це був Гроттен, офіцер, лейтенант Гроттен.

Зельцер – Ця історія відбувалася у Маньчжурії.

Орбеліані – Так, після цього він супроводжував  французького місіонера і заразився лихоманкою висипного тифу.

Наступна частина

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: