Из бесед Ричарда Зельтцера с Марией Орбелиани. Отрывок третий

Переклад: Олеся Манько

Попередня частина

Зельцер (Звертаючи увагу в журналі на фотографію Булатовіча, який стоїть біля маленької хатини) Це напевно той будинок.

Орбеліані – Так, я думаю, це має бути один з тих будинків. Тому що головний будинок було спалено, але інші будівлі вціліли. Це  міг бути будинок садівника, кухаря або кучера. Вони всі мали маленькі будинки.

Зельцер – Маєток належав твоєму братові  чи  твоїй матері?

Орбеліані- Маєток  належав моїй мамі. Вона ніколи не хотіла нічого віддавати. Він запропонував, коли вступив до полк як молодий хлопець, я думаю, йому тоді було 22. Тоді  він почував себе недостатньо богатим серед цих багатих людей, він та його друг запропонували забрати увесь маєток та вирощувати коней. Тепер це мало приносити  дохід. Це було не те, чого хотіла наша мама.

Зельцер – Хто був цей друг? Ви не пам’ятаєте його імені?

Орбеліані – Це був початок його військової служби.

Зельцер – Це була цікава глава його життя .Я знаю, що він  вступив до Олександрівського ліцею.

Орбеліані – Олександрівський ліцей був школою для аристократії, яка виховує дипломатів. Отже  моя мама  думала, що він стане дипломатом. Ні, нічого такого.

Да, мій брат був дуже  гарним учнем. Але він мав прихильність до тих хто був не на його рівні – набагато  простіших, набагато більш розвинутих. Він був дуже прихильний до них, але до тих хто був розумніший  він не був такий прихильний. Я це помічала. Він любив людей з чистою душею, які поважають релігію, і він поважав людей розумних, але він не був дуже близький з ними. Я думаю, що йому подобалось бути головним. Це, можливо, було його вада. Коли він був молодим,  його друзями були Воронов, дуже розумний хлопець, та Вороб’йов. Вони не  були дуже талановитими учнями. Можливо це було його амбіція бути вище, бути лідером.  Я думаю, є такі характери. Йому подобалося бути лідером, але він ніколи нічого з цього не отримував. Тільки його серце було на боці простих чистих душ. Що стосується його самого, він не був зарозумілим.

Зельцер – Коли він навчався в ліцеї  ким він мріяв стати? Ліцей готував людей для роботи у державній службі. Чи не так?

Орбеліані – Я не знаю. Особливістю його характеру було не заходитися коло дуже складного. У полку його найкращим  другом був Молчанов, дуже гарна людина. Він  допомагав йому з книжками. Полковник Молчанов. А моя мама була дуже прив’язана до сім’ї Зінов’євих —  Степан Степанович, Марія Миколаївна та їхня дочка Катя. Зінов’єви були дуже багаті, але вони не робили великого шуму зі свого багатства. Вони дуже добре жили  і любили, коли люди приходили до них, але вони не влаштовували вечірок, вони не робили великих прийомів. А Молчанов був великим другом їхньої сім’ї.

Мій брат завжди, коли приїжджав з Царського Села, відвідував Зінов’євих; і по суботах він їздив до них. Молчанов також був їхнім великим другом. У нього не було сім’ї і він завжди  був у них. Він не був одруженим. Моєму братові  було приємно спілкуватися з цими гарними та простими багатими людьми.

Зельцер – Полковник Молчанов мав відношення до полку?

Орбеліані – Так, він був полковником у гусарському полку. Як я вже писала  мій брат дуже серйозно ставився до свого обов’язку; він був дуже суворий зі своїми  солдатами. Його знали за цією ознакою. Але вони любили його, і, коли він поїхав до жіночого монастиря,  шестеро солдатів пішли за ним. Вони називали його «Мазепа» за його суворість. Мазепа  український герой борець за незалежність України під час правління Петра Великого.

Зельцер – Чи мала сім’я Зінов’євих відношення до полку?

Орбеліані – Степан та його дружина померли на початку революції. Я бачила їхню дочку Катю у Югославії. Вона одружилася  з Азботкіним, офіцером. Вона  не мала статусу у суспільстві, тому що одна справа, коли вона булла заможною і зовсім інша річ коли вона вимушена була  викладати французьку мову.

Зельцер- Коли ваш брат відвідував Зінов’євих він цікавився Катериною?

Орбеліані – Ні. Йому більше подобалися Степан Степанович і Марія Миколаївна, старі люди. Він мав більше спільного з ними.

Читати далі

Реклама

One Comment to “Из бесед Ричарда Зельтцера с Марией Орбелиани. Отрывок третий”

  1. Я внимательно читаю перевод бесед Марии Орбелиани с американским писателем Ричардом Зельтцером, выполняемый прекрасным переводчиком, т. е., переводчицей Олесей Манько.

    Это драгоценные крупицы воспоминаний 99-летней сестры Александра Ксаверьевича Булатовича Марии, в браке Орбелиани о своем брате и о времени, в которое он жил. Эти беседы — страницы истории нашей страны на пороге революции. Мы видим, чем жили люди в то время, о чем думали, чего опасались и как относились к происходившим тогда события. Через эти диалоги мы видим живого Булатовича. Переводчик прекрасно справляется со сложностями текста и дает нам возможность узнать много нового.

    Большое спасибо Олесе за ее труд!

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: