Из бесед Ричарда Зельтцера с Марией Орбелиани. Продолжение

Перевод: Олеся Манько

Попередня частина

—————-

Орбеліані – Так, я думаю, шість. Шість солдатів пішли з ним у тій самий час і вони були ченцями, так само як і він, навіть з одного полку – але вони були неосвічені.

Зельцер – Вони не були офіцерами? Це були звичайні солдати?

Орбеліані – Це не були офіцери. Це були прості селяни, солдати. Вони звикли до релігії, — як ви кажете? — релігійних почуттів мого брата.

Зельцер – І вони залишилися б у Нікіфорському подвір’ї. Вони стали ченцями у Петербурзі і вони залишилися б там тоді, коли твій брат поїхав на Афон

Орбеліані – Так вони залишилися там. Я забула їхні імена.

Зельцер – Кажуть, що це зображення будинку, в якому жив ваш брат.

Орбеліані – Так, мабуть. Я там не була. Я ніколи не бувала там у той час, коли він проживав у тому маєтку. Тоді була війна. У той час небезпечно було подорожувати, але коли виникла ситуація, яка змусила нас залишити країну, мій чоловік забрав мене. Ми сіли у товарний [вантажний] потяг і поїхали до моєї матері до Сум, щоб попрощатися.

Зельцер – Отже, ваш чоловік відвіз вас до Сум, щоб ви побачились зі своєю мамою?

Орбеліані – Так. У той час мій брат жив у Луциківці, у своєму маєтку, а моя мама жила в Сумах. Основну будівлю у маєтку в Луциківці було зруйновано у 1906 році.

Зельцер – Це сталося через пожежу?

Орбеліані – Ні. Коли відбулося повстання, революція в Россії, багато поміщиків втратили свої будинки. Але це не була загальна революція.

(Пауза, викликана прибуттям Пані Бубнової)

Зельцер – Ви сказали,що вирушили до Сум побачитись зі своєю мамою….

Орбеліані – Так, було дуже важко. Не було потягів. Жахливий безлад. Це була Біла Армія, яка просувалась з півдня і відтіснила більшовиків в район Тули. Весь регіон України опинився в руках…

Зелцер – Це була армія Денікіна?

Орбеліані – Так, ні, Денікін, так, я думаю, Денікін. Південна Армія. І тому ми могли подорожувати. Ми не боялись бути заарештованими. Ми могли подорожувати, і мій чоловік відвіз мене до мами, щоб попрощатися. Але я не змогла побачити свого брага тому, що він був у селі, і я не могла поїхати з Сум до Луциківки, яка знаходиться неподалік, тому що ми чули, що Біла Армія зазнала поразки. Це був жахливий момент, якщо це було насправді. Потім прийшли більшовики. Вони затисли поміщиків з обох боків; а ми були власники, землевласники. Отже, ми емігрували.

Зельцер – отже, чи була Біла Армія на вашому боці? Чи був взагалі хто-небудь на вашому боці у той час? Я маю на увазі чи було якесь місце, де ви могли б сховатися?

Орбеліані – Ми не цікавились політикою. Ми були ніхто. Ми жили в Полтаві і були щасливі, що нас не заарештували. Ми залишили усе наше майно у Санкт-Петербурзі.

Зельцер – Ви залишили Санкт-Петербург у 1918 році?

Орбеліані – Це було у 1918 році. Можливо, у 1919 році.

Зельцер – А  потім ви поїхали до Полтави?

Орбеліані – Так, ми поїхали до Полтави, а через декілька днів  ми сіли на потяг і вирушили на південь, який знаходився під контролем Білої Армії. Потім ми поїхали до Ростова-на Дону. Там ми зупинилися, а з Ростова поїхали на батьківщину сім’ї Орбеліані до  Грузії. Там ми прожили дві зими. А у лютому прийшли більшовики. Ми вирушили до Батумі, сіли у французький човен і попливли до міста Константинополя. А мій брат залишився у своєму заміському маєтку. Він жив з Більшовиками. Колгоспів (колективних господарств) не існувало. Моя мама залишилася в Сумах. Вона не хотіла їхати. І вони прожили під владою більшовиків , я думаю, декілька років.

До появи колгоспу селяни давали моєму братові у користування частину саду для ведення власного господарства. Він мав право на володіння нею. Він  вирощував  овочі. У нього  були фрукти . Він обмінював фрукти на курчат. Він відправляв службу у церкві, а також допомагав моїй мамі, яка отримувала генеральську пенсію мого батька, який був генералом. Мій батько був двічі одружений. Він помер у 1874 році, у рік мого народження. Вона отримувала його пенсію.

Зельцер – Коли настала революція чи не втратила вона свою пенсію?

Орбеліані – Її пенсії вистачало лише на життя. І вона жила не у Луціковці. Вона жила у Сумах. Будинок в Луціковці було зруйновано, він повністю згорів – весь. А мій брат жив десь поблизу нього. (Вона показала на картину, написану аквареллю, на який вона зобразила Луциківку) Ось тут був маленький ліс, а за ним  будівлі для корів, коней та усі будинки слуг. Один з цих будинків належав йому.

Читати далі

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: